Проект Стратегії розвитку культури в Україні на 2025-2030 роки

 СХВАЛЕНО

розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2025 р. №

CТРАТЕГІЯ

розвитку культури в Україні на 2025-2030 роки

Загальна частина

Розробка та прийняття Стратегії розвитку культури в Україні  на 2025-2030 роки передбачені Законом України "Про культуру" та Планом України, схваленим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2024 року № 244 (Офіційний вісник України 2024 р., № 32, ст. 2035), що є одним з інструментів для відновлення, реконструкції та модернізації держави, покликаних прискорити шлях України до набуття членства в Європейському Союзі.

Стратегія є документом середньострокового планування державної політики, що містить аналіз поточного стану справ у сфері культури, структурує та узагальнює основні проблеми, виклики і тенденції, на основі яких визначає цілі, пріоритети та завдання державної політики у сфері культури на період 2025-2030 років.

Україна сьогодні зіткнулася із безпрецедентними викликами, глибокими соціальними та економічними змінами, спричиненими війною. Наслідки руйнувань, втрати людського капіталу, вимушена  міграція та загроза культурній спадкоємності створюють серйозні ризики для майбутнього нації. У цих умовах культура набуває особливого значення як інструмент збереження національної ідентичності, культурної спадщини, соціальної згуртованості, відновлення суспільної довіри та посилення державної безпеки.

Відповідно зараз як ніколи Україна потребує системних стратегічних рішень у сфері культури, які забезпечать інтеграцію культурної спадщини у сучасний розвиток суспільства, стимулюватимуть творчий потенціал громадян, сприятимуть розумному розвитку культурної інфраструктури та стимулюватимуть конкурентоспроможність української культури. Ці рішення стануть основою для посилення соціальної згуртованості, укріплення в Україні громадянського суспільства європейського рівня, формування позитивного іміджу України на світовій арені, утвердження культури як невід'ємної складової національної безпеки та створення умов для культурного розквіту, що є критично важливим у контексті повоєнного відновлення країни і забезпечення сталого розвитку суспільства в майбутньому.

Політика держави у сфері культури повинна стати однією з ключових політик для досягнення довгострокових цілей України. Вона відіграє вирішальну роль у формуванні, утвердженні та збереженні української національної ідентичності, забезпеченні стійкості суспільства, стимулюванні інноваційного розвитку, а також збереженні традиційної культури та нематеріальної культурної спадщини національних меншин та корінних народів України, зміцнення позицій державної мови, збереження культурних цінностей та успадкованих традицій, а також для створення нових майбутніх культурних цінностей в усіх секторах сфери культури.

До 2030 року Україна бачить себе активною учасницею світових культурних процесів та простором спільнодії для реалізації сміливих ідей, а українську культуру – основою та багатством стійкого (сталого) об’єднаного суспільства вільних, відповідальних, креативних і щасливих людей.

Для досягнення цієї візії Стратегія буде сфокусована на укріпленні місця, ролі і розуміння культури та креативних індустрій як основи національної ідентичності, чинника державної безпеки, фактора формування довіри і згуртованості у суспільстві, вагомого актора економіки та відкритого простору, привабливого для реалізації креативних ідей. Український культурний продукт є інтегрованим у світовий та європейський контексти, а споживання цього продукту є щоденною практикою в українському суспільстві.

Стратегія узгоджується зі Стратегією популяризації української мови до 2030 року "Сильна мова – успішна держава", схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 року № 596 (Офіційний вісник України 2019 р., № 62, ст. 2159), Державною стратегією регіонального розвитку на 2021-2027 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2020 року № 695 (Офіційний вісник України 2020 р., № 67, ст. 2155), напрямом 20 "Якість життя" Національної економічної стратегії на період до 2030 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2021 року № 179 (Офіційний вісник України 2021 р., № 22, ст. 1015), Національною стратегією із створення безбар'єрного простору в Україні на період до 2030 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2021 р. № 366 (Офіційний вісник України 2021 р., № 36, ст. 2154), Стратегією людського розвитку, затвердженою Указом Президента України від 2 червня 2021 року № 225 (Офіційний вісник України 2021 р., ст. 2758), Планом дій органів виконавчої влади з відновлення деокупованих територій територіальних громад, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1219, Стратегією розвитку читання на період до 2032 року "Читання як життєва стратегія", схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03 березня 2023 року № 190 (Офіційний вісник України 2023 р., № 28, ст. 1574); Стратегією утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2030 року, схваленою постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2023 року № 1322 (Офіційний вісник України 2024 р., № 8, ст. 386), Стратегією демографічного розвитку України на період до 2040 року, схваленою розпорядженням Кабінету міністрів України від 30 вересня 2024 року № 922-р (Офіційний вісник України 2024 р., № 91, ст. 5892), Концепцією розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 р. № 1018 (Офіційний вісник України 2018 р., № 16, ст. 559), пріоритетними напрямами та завданнями (проектами) цифрової трансформації на 2024-2026 роки, схваленими розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 серпня 2024 року № 735 "Деякі питання цифрової трансформації" (Офіційний вісник України 2024 р., № 75, ст. 4449).

Окрім того, протистояння гуманітарній агресії через розвиток української культури як основи консолідації української нації та зміцнення її ідентичності є одним з векторів Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392 (Офіційний вісник України 2020 р., № 75, ст. 2377), та Стратегії воєнної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 25 березня 2021 року № 121 (Офіційний вісник України 2021 р., № 27, ст. 1321), що є базовими документами для планування і реалізації державної політики у сфері національної безпеки.

Стратегія відповідає зобов’язанням України згідно з Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами- членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію), ратифікованою Законом України від 16 вересня 2014 року № 1678-VII.

В основу Стратегії покладено дослідження стану розвитку української культури, здійснені державними та недержавними громадськими і науковими інституціями, міжнародними організаціями та незалежними експертами.

Для досягнення мети цієї Стратегії визначено стратегічні та операційні цілі, завдання, очікувані результати, заходи щодо проведення моніторингу реалізації цієї Стратегії на кожному етапі та ресурсні потреби.

Опис проблем, які обумовили прийняття Стратегії

Новий Європейський порядок денний у сфері культури підкреслює важливість культури для розвитку суспільства, зміцнення соціальної згуртованості і громадянської свідомості, а також звертає увагу на потенціал створення робочих місць у сфері культури.

Усвідомлюючи, що культура має прямий та опосередкований вплив на безпеку і стійкість держави, громадянську свідомість, ментальне здоров’я, соціальну та екологічну поведінку населення, зниження рівня злочинності, розвиток підприємництва, поглиблення знань і навичок, зміцнення національної ідентичності, розвитку креативності та критичного мислення, політика в сфері культури має створювати рівноправні, стійкі партнерські відносини з іншими сферами політики держави.

Українська культура перманентно перебуває перед рядом викликів, які в рази загострилися через війну. Ці виклики стосуються як фізичної інфраструктури та доступу до культурних продуктів і послуг, так і кадрових, освітніх, цифрових економічних аспектів тощо.

Найголовнішою проблемою є фрагментарна та непослідовна культурна політика, що призвела до сповільнення, а в окремих секторах навіть стагнації розвитку сфери культури в Україні.

Культура досі сприймається в суспільстві як другорядна, дотаційна сфера, що знижує її роль у формуванні національної ідентичності та самоусвідомленні громадян. У зв’язку з цим, в тривалій інформаційній війні російської федерації проти України для деструкції української національної ідентичності культурний продукт ворога перетворився на витончену пропаганду та маніпуляцію сенсами, досягнувши істотних результатів. Найбільш потужним чинником просування російської культури в Україні була інерційність або хвилеподібність національного культурного розвитку, що дуже залежить від політичного ландшафту і пріоритетів політичних команд, та сприйняття культури більшістю лише як способу розваг.

Малоефективна мережа закладів культури та нерівномірний доступ до культурних послуг є однією з основних проблем, що обмежує можливості для різних груп населення у повноцінному залученні до культурного життя та використанні його переваг.

Успадкована з радянських часів мережа закладів культури за роки незалежності особливо не мала суттєвого оновлення. Низький рівень матеріально-технічного забезпечення, аварійність будівель, застаріла небезпечна інфраструктура без укритій (я исправил), обмеженість фінансових ресурсів громад для придбання музичних інструментів та обладнання для навчання виконавському мистецтву, відсутність умов для збереження книжкових фондів та відсутність доступу до мережі інтернет, низька інституційна та управлінська спроможність закладів культури не дозволяють їм надавати якісні послуги, залишаючи багато громадян, особливо в селах, без доступу до культурних послуг, полишаючи з тим їх можливості творчого самовираження, що негативно позначається на розвитку та емоційному стані населення, позбавленого перспектив для змістовного та організованого дозвілля.

Окупація українських територій та скорочення чисельності населення в прифронтових областях призводить до закриття закладів культури та мистецьких шкіл.

Проблема недостатнього рівня доступності культурних послуг актуальна також для ветеранів та ветеранок, осіб з інвалідністю, маломобільних груп населення, дітей, молоді та людей старшого віку, які потребують чи потребуватимуть у майбутньому активного включення в культурні процеси задля збагачення або поширення свого естетичного досвіду. Особливо ця проблема загострилась у період війни і буде лише набувати гостроти з тривалими бойовими діями. Всі ці групи також потребують безбар'єрного доступу до закладів культури та відповідних послуг, комфортного середовища для творчої самореалізації та адаптованого доступу до культурних просторів.

До основних проблем в культурі належать також непідготовленість або недостатня підготовленість працівників, які надають послуги у сфері культури, до ефективного спілкування та взаємодії з людьми з різними функціональними порушеннями та представниками різних соціальних груп. Інфраструктура культурних закладів не задовольняє потреби різних категорій населення в доступі до культурних просторів. Відсутні практичні рекомендації щодо роботи з різними категоріями населення, зокрема з особами з інвалідністю, у сфері надання культурних послуг. Крім того, багато інституцій культури не готові до якісних комунікацій, що стосуються саме доступності культурних послуг, так само споживачі культурних послуг недостатньо поінформовані про можливості доступу до них.

Відповідно, низька спроможність закладів культури, особливо в умовах війни, потребує розроблення нових підходів до системи управління цими закладами, відновлення та модернізації їх інфраструктури, забезпечення безбар’єрного доступу та адаптації до сучасних викликів.

Недостатнє фінансування та відсутність ефективних механізмів підтримки культури.

Сучасне бюджетне фінансування галузі культури в Україні потребує перегляду,   оскільки   воно   здебільшого   здійснюється   за   залишковим принципом, що призводить до постійного дефіциту фінансових ресурсів для розвитку культури та мистецької освіти.

Такий підхід до фінансування сфери культури триває з часів набуття незалежності, коли культура припинила бути інструментом пропаганди, яка нав’язувала радянську ідеологію, натомість ставши прерогативою особистого вибору кожного українця. Понад те, культура не розглядається як частина економіки, що може приносити прибутки, а є повністю дотаційною. Відповідно, коли йдеться про фінансування культури, передусім говоримо про видатки на утримання, а не інвестиції у розвиток, зокрема у створення інноваційних бізнес-моделей для інституцій культури та відповідних ефективних механізмів управління. Наслідком ігнорування потреб модернізації та зміни підходів до управління у сфері культури стає низька рентабельність навіть культурних і креативних індустрій, що від початку запрограмовані на існування в конкурентних умовах ринкової економіки.

З іншого боку, заклади культури, зокрема в громадах, здебільшого не мають спроможностей до ефективного залучення альтернативного фінансування, такого як гранти чи недержавне фінансування. Брак необхідних знань, навичок та досвіду серед керівників та працівників державних та комунальних закладів стає однією з причин втрати значних можливостей для отримання потенційного позабюджетного фінансування.

Також є проблеми з грантовою підтримкою і у незалежного сектора. Компетенцій написання грантових заявок, ведення проектів дуже не вистачає в сфері, особливо поза межами великих міст. Попри велику чисельність освітніх активностей в цій темі, часто або складно знайти відповідних фахівців, або немає можливості забезпечити очікуваний ними рівень оплати через відсутність інституційного фінансування у випадку незалежних організацій або обмеження щодо максимальної можливої оплати праці, яку є можливість запропонувати.

Враховуючи в основному неприбутковість сфери культури, іншим джерелом підтримки могла б стати благодійна, меценатська підтримка, котра в нашій країні не інституціоналізована (лучше использовать понятные всем слова, в т.ч. и власти) та непоширена як через відсутність відповідної традиції у суспільстві, так і відсутність відповідної нормативно-правової бази та інструментів стимулювання подібного роду діяльності. Законодавче врегулювання сфери меценатської та благодійної діяльності очікує як незалежний, так і державний сектори, оскільки заснування інституту меценатства стане істотною підтримкою для стабільної діяльності мистецького середовища, допомагаючи заохочувати бізнес до підтримки та фінансування вітчизняного культурного продукту.

Дефіцит кваліфікованих кадрів та відтік людського капіталу.

На початку 2022 року сфера культури зіткнулась з безпрецедентною міграційною кризою, коли висококваліфіковані працівники закладів культури, незалежні митці виїхали, рятуючись від війни, або приєднались до лав сил оборони України. І з війною, що триває, дефіцит персоналу в різних сегментах ринку праці у сфері культури лише зростає.

Крім того, спостерігається тенденція до подальшого зниження кадрового забезпечення у сфері культури, обумовлена, окрім міграційних процесів, також низьким рівнем оплати праці працівників бюджетних закладів культури, педагогічних та інших працівників комунальних мистецьких шкіл, слабкими можливостями кар’єрного зростання в галузі та застарілістю кваліфікаційних вимог до професій у сфері культури.

Існуючі кваліфікаційні вимоги до професій працівників галузі не відповідають викликам та завданням, що стоять перед сферою культури в умовах сучасного суспільства. Зокрема, це стосується таких важливих напрямів як проєктний менеджмент, стратегічне планування, цифрових та інших ключових компетентностей в цих та дотичних областях, які є необхідними для ефективного розвитку культурних проєктів і установ.

Проблемою в цьому напрямку також є застарілість практик і підходів до навчання в традиційних закладах мистецької освіти, особливо на рівнях початкової та фахової передвищої мистецької освіти.

Вторгнення російської федерації в Україну спричинило додаткові проблеми:

- невідповідність рівня безпеки провадження мистецько-освітнього процесу в очному форматі, що призвело до припинення функціонування деяких комунальних закладів мистецької освіти та вимушеного переходу до навчання із застосуванням технологій дистанційного навчання. Це зумовило виникнення потреби адаптації методик викладання та навчання до нових умов, особливо в частині практичного опанування програм навчання;

- еміграція здобувачів, педагогічних та науково-педагогічних кадрів за межі країни, що на даному часовому етапі ставить їх перед вибором переривати зв’язки з навчанням/роботою в Україні, чи ні;

- внутрішнє переміщення здобувачів та педагогічних працівників, зокрема, мистецьких шкіл та коледжів, з місць, наближених до лінії фронту або тих, де окремі громадяни відчували особисту небезпеку перебування та питання адаптації і доцільності подальшого функціонування цих закладів освіти, яка розглядається їхніми засновниками;

- складність прогнозування можливості відновлення доступу до початкової мистецької освіти (питання наявності попиту на її здобуття (учні) і можливості його задоволення (викладачі)) на деокупованих територіях.

Безумовною проблемою також залишається відтік найбільш талановитої мистецької молоді за кордон, що пов’язане з їх невпевненістю в можливості досягнення бажаного рівня економічного добробуту через свою професійно-творчу самореалізацію. Відсутність або обмежені можливості мистецьких ринків в Україні не дозволяють молодим музикантам, художникам, танцівникам, іншим митцям почуватися безпечно з економічної точки зору в професії.

Недостатня конкурентоспроможність та інтегрованість креативних індустрій України в глобальний економічний та культурний контекст.

Креативні індустрії не мають сприятливих умов для забезпечення стійкої конкуренції як на національному, так і на міжнародному рівнях. Це пов'язано з обмеженим доступом до інвестицій, недостатньою підтримкою з боку держави та відсутністю ефективних механізмів стимулювання розвитку сектора.

Креативні індустрії не розглядаються як стратегічно важлива частина економіки, що веде до недостатньої уваги щодо їхнього фінансового потенціалу. Це обмежує можливості для масштабування та інвестицій, а також ускладнює розвиток ринків збуту для креативного продукту.

Серед важливих викликів для розвитку українських креативних індустрій – недостатня протидія російським культурним продуктам, обмежений доступ до сучасних технологій і брак інноваційних просторів, що стримують динамічне зростання та підвищення конкурентоспроможності національного продукту.

Окремі підсектори, такі як народні художні промисли, дизайн залишаються досить ізольованими та не інтегрованими в єдиний культурно-економічний контекст країни. Це обмежує їхній розвиток та ускладнює створення спільних платформ для обміну досвідом та ресурсами.

Маргіналізація культурної спадщини в Україні, її сприйняття як архаїчного та затратного елементу, який не має суттєвої цінності для економіки та розвитку суспільства.

В Україні часто культурну спадщину ототожнюють з культурною інфраструктурою, тобто винятково з мережею інституцій, фінансованих із державного бюджету, які переслідують принцип проїдання коштів без капіталізації.

Суспільство загалом звикло до позиціонування культурної спадщини як сфери, що споживає ресурси, але не створює доданої цінності. Також експерти у сфері культурної спадщини та активісти нерідко бачать лише законсервовану цінність, не думаючи про можливість економічно- доцільного використання пам’ятки та надання їй нових якостей.

Натомість розвинені держави усвідомлюють культурну спадщину як важливу частину економіки, яка продукує цінність, що вимірюється грошима й інвестиціями. Сьогодні здійснюється активне входження України до світового культурного простору, тому комплексне дослідження культурної спадщини України з метою її ефективного соціально- економічного використання, збереження та відновлення є важливим науково-практичним та стратегічним завданням загальнодержавного значення.

Повільні темпи цифрової трансформації в сфері культури.

Об’єкти та предмети української культурної рухомої, нерухомої та нематеріальної спадщини, цінні архівні документи, ноти, рукописи та стародруки потребують оцифрування через загрозу повного знищення. Створення цифрових копій цих об'єктів високої якості має стати пріоритетом держави, оскільки дозволить не тільки захистити її від знищення, але й забезпечить доступ для широкої аудиторії.

На сьогодні процеси інформатизації в сфері культури відбуваються здебільшого безсистемно та з різними рівнями ефективності. Наявні локальні інформаційно-комунікаційні системи закладів культури не задовольняють потреби в інформаційній взаємодії з державними інформаційно-комунікаційними    системами.

Держава активно створює та наповнює реєстри, пов’язані із збереженням та цифровізацією культурної спадщини, такі як Державний реєстр нерухомих пам’яток і Реєстр музейного фонду. Однак реалізація цих ініціатив обмежується браком кваліфікованих фахівців, недостатнім технічним та фінансовим забезпеченням, низьким рівнем навичок роботи з реєстрами в регіонах. Крім того, відсутні  чіткі рекомендації щодо програмного забезпечення для ефективної цифровізації, а також єдиний портал, який би забезпечував доступ до цифрових культурних надбань.

Потребує модернізації українське законодавство в частині створення сприятливих умов для інновацій і цифровізації у сфері охорони культурної спадщини з чітким визначенням координаційної функції держави та забезпеченням її належним управлінським інструментарієм.

Відсутність чітких правил передачі цифрових копій об'єктів спадщини від приватних чи громадських організацій державі створює правову невизначеність щодо таких активів, що потребує розробки та впровадження відповідних нормативно-правових актів, узгоджених з нормами ЄС, зокрема щодо захисту авторських прав у цифровому середовищі.

Крім того, зростання обсягів цифрових даних вимагає запровадження ефективних заходів кібербезпеки, резервного копіювання та безпечного зберігання даних, що потребує термінової модернізації ІТ-інфраструктури більшості закладів.

Таким чином, ефективна охорона культурної спадщини, зокрема і документальної, та її цифровізація вимагають комплексного підходу, який включає як правові, так і технічні аспекти, що дозволить зберегти культурну спадщину для майбутніх поколінь і забезпечити її доступність для всіх.

Аналіз поточного стану справ, тенденції та обґрунтування щодо необхідності розв’язання виявлених проблем

Наразі в Україні функціонує розгалужена система закладів культури, що охоплює різні напрями культурної діяльності, включаючи бібліотеки, клубні заклади, мистецькі школи, музеї, театри, філармонії та інші установи. Ця мережа включає комунальні та державні заклади, які виконують ключову роль у забезпеченні доступу громадян до культурних послуг. На початок 2024 року, згідно статистичних даних, базова мережа закладів культури в Україні налічувала 32969 закладів.

Мережа бібліотек України, станом на початок 2024 року, нараховувала 12908 публічних бібліотек та 9930 спеціальних. До публічних бібліотек України віднесено: 4 національні бібліотеки; 62 обласні бібліотеки; 2074 міські, селищні (смт), районні у містах бібліотеки; 10770 селищних, сільських бібліотек. До спеціальних бібліотек України віднесено: 9059 бібліотек закладів загальної середньої освіти; 2102 бібліотек закладів професійної (професійно-технічної) освіти; 1973 бібліотек закладів фахової передвищої освіти; 1844 бібліотек закладів вищої освіти; 1733 бібліотеки Національної академії наук України та національних галузевих академій наук; 1859 інших бібліотек. Кількість зареєстрованих користувачів бібліотек з числа фізичних осіб протягом 2023 року склала близько 12,6 млн осіб, а кількість віртуальних користувачів понад 18 млн осіб.

Основна частина бібліотек перебуває у комунальній власності, що дозволяє за їх допомогою задовольнити інформаційні, науково-дослідні, освітні, культурні та інші потреби населення відповідних громад. Бібліотеки державної форми власності є провідними бібліотеками країни, що є науково-дослідними, методичними та координаційними центрами з питань бібліотекознавства, бібліографознавства, документознавства або відповідними центрами для бібліотек певних галузей або категорій користувачів.

Державний бібліотечний фонд України, який складається з фондів бібліотек, що є у державній і комунальній власності, фондів бібліотек самоврядних організацій, на початок 2024 року складав понад 301 млн. примірників документів, але він зазнав значного скорочення через списання зношених примірників (більше 13 млн. у 2023 році) та зменшення нових надходжень на 85%. Окрім цього, збройна агресія призвела до втрат Державного бібліотечного фонду України через знищення бібліотек на окупованих територіях – 471 публічна бібліотека втратила свої фонди повністю. Темпи оцифрування документів Державного бібліотечного фонду України через слабку технічну базу бібліотек є повільними. Станом на початок 2024 року оцифровано понад 2,8 млн. документів, що становить 0,9 %.

На сьогодні більшість бібліотек, особливо комунальної форми власності, не застосовують сучасні автоматизовані бібліотечні інформаційні системи для спрощення та покращення управління бібліотечними процесами, що обмежує їх можливості у наданні якісних послуг громадянам і розвитку сучасних бібліотечних практик. Також бібліотеки не мають можливостей отримання еталонного бібліографічного запису та авторитетного запису до видань в цифровому форматі для наповнення своїх електронних каталогів. Крім того, Україна не достатньо представлена в спеціалізованих міжнародних проектах, наприклад, у світовому каталозі бібліотек WorldCat.

Попри виклики, бібліотеки України проявляють свою життєстійкість і важливість для подолання наслідків війни. Вони стають місцями спільної дії та підтримки для громад, що є критично важливим у часи національної кризи. Бібліотеки перетворюються на осередки інтелектуального, культурного і громадянського розвитку, що є важливим елементом відновлення та підтримки національної ідентичності.

Для подолання проблем і забезпечення ефективного розвитку бібліотечної системи необхідні комплексні реформи, спрямовані на поліпшення технічної бази бібліотек, запровадження сучасних технологій для оцифрування та автоматизації процесів, а також забезпечення належної підтримки з боку держави, місцевих органів влади, громадськості та бібліотечної спільноти. Особливо важливим є створення Національної електронної бібліотеки та Національної системи централізованої каталогізації для інтеграції до відповідних міжнародних проектів, як важливих світових інформаційних ресурсів.

Клубні заклади становлять найбільший сегмент культурної інфраструктури України. На початок 2024 року мережа клубних закладів налічувала 14791 заклад, які розподіляються на сільські, районні, міські та обласні (понад 70% клубних закладів знаходиться у сільській місцевості). Також клубні заклади перебувають у комунальної власності та відіграють важливу роль у культурному житті громад, забезпечуючи можливості для проведення соціокультурних заходів, організації дозвілля та творчого самовираження. Клубні заклади характеризуються широким спектром діяльності, включаючи проведення святкових заходів, виставок, концертів, театральних постановок, а також надання простору для функціонування місцевих творчих колективів, для реалізації культурно-мистецьких проектів та творчих ініціатив. Загалом у клубних закладах діє понад 65 тис. аматорських об’єднань, клубів за інтересами, гуртків, які охоплюють понад 719 тис. учасників. Протягом 2023 року в клубних закладах України проведено понад 458 тис. заходів, які відвідало більше 51 млн. осіб. Проте обтяжливість утримання розгалуженої мережі клубних закладів для місцевих бюджетів у більшості випадків призвела до хронічного недофінансування на потреби розвитку таких закладів, у тому числі осучаснення та модернізації їх матеріально-технічної бази.

Парки культури і відпочинку виконують рекреаційну функцію і є важливим місцем культурного відпочинку мешканців громад. За підсумками діяльності парків культури і відпочинку у 2023 році кількість проведених культурно-масових заходів склала – 1538, що свідчить про їх високу популярність.

Окрему категорію культурних закладів становлять музеї та заповідники. В Україні діє понад 900 музеїв, які забезпечують збереження та популяризацію національної спадщини. Заповідники та історико- культурні комплекси здебільшого знаходяться у державній власності через їхнє стратегічне значення.

В Україні широко розвинена мережа закладів культури державної та комунальної форми власності, які забезпечують можливості професійно-творчої реалізації митців, спрямовані на задоволення культурних потреб громадян та виступають точками координації культурної активності.

Театральні, концертні та циркові організації складають мережу закладів, орієнтованих на розвиток професійного мистецтва.

В Україні функціонує 110 театрів, з яких 102 комунальної та 8 державної форми власності. Вказані театри мають 205 стаціонарних сценічних майданчиків (основних та камерних) загальною кількістю – 52332 місця. Протягом 2023 року державними та комунальними театрами було проведено близько 19,5 заходів на власних сценічних майданчиках, які відвідало майже 2,5 млн. глядачів.

Загальна кількість філармоній в Україні – 25, концертних організацій – 20, мистецьких колективів – 16, з них 9 – державної форми власності, 7 – комунальної форми власності. Також функціонують 4 музичних колективи (3 – державної форми власності, 1 – комунальної). Усі мистецькі колективи державної форми власності не мають власного приміщення для проведення творчої діяльності.

Крім того, в Україні налічується 9 державних циркових підприємств, серед яких 7 – стаціонарних цирків, 1 – Дирекція пересувних циркових колективів (мають 6 шапіто, що гастролюють по всій території України) та 1 – Державна циркова компанія України (створюють циркові програми та номери).

Попри широку розгалуженість культурної інфраструктури, виявлено низку проблем, які потребують вирішення. Серед них – нерівномірність розподілу закладів культури по регіонах, недостатність фінансування, застаріла матеріально-технічна база та обмежений доступ до культурних послуг у сільських громадах. Складною ситуацією залишається питання щодо мобілізації артистів театрів, цирків, художніх колективів тощо, де репертуар колективу побудований саме на артистах, яких немає ким замінити.

Реформ та модернізації потребує також і мистецький сектор України, якому важливо забезпечити належну підтримку, розвиток інституцій та створення сприятливих умов для творчої діяльності.

Мистецький сектор України формують мистецькі інституції у вигляді державних, комунальних та приватних закладів культури, концертних залів, літературних та художніх організацій, галерей, творчих спілок, асоціацій та об’єднань; закладів мистецької освіти всіх рівнів; арт-медіа, агенцій та організаторів мистецьких подій, дослідників мистецтва, авторів та виконавців мистецьких творів, спеціалізованих видавництв, організацій колективного управління авторськими правами, культурних менеджерів, галеристів, кураторів тощо.

Війна суттєво вплинула на можливість продовжувати професійну мистецьку діяльність. Ті, хто не покинув країну за час повномасштабного вторгнення, потребують створення та обладнання безпечних просторів для продовження професійної діяльності.

Під час війни гостро постала проблема відсутності дієвих професійних мереж, брак діалогу та ефективної взаємодії між державним та громадським секторами для обговорення актуальних питань та пошуків рішень, вироблення спільних для всіх правил.

Чутливим є питання недостатньої модерації конфліктних ситуацій в секторі щодо виконання творів російських авторів або творчих колаборацій з представниками країни-агресора.

Актуальним також продовжує залишатись питання низької оплати праці працівників сфери культури, що є однією з основних причин професійної деградації та виїзду кваліфікованих кадрів за кордон. Недооцінка праці митців, керівників культурних установ та викладачів мистецьких навчальних закладів створює бар’єри для розвитку творчого потенціалу і негативно впливає на якість культурного продукту. Це, в свою чергу, призводить до зниження зацікавленості молоді у виборі професій, пов’язаних з культурою. Тому вирішення питання оплати праці є критично важливим для забезпечення стабільності культурної сфери та її подальшого розвитку в складних сучасних умовах.

Низька ефективність поточної системи призначень керівників державних та комунальних закладів культури, відсутність необхідних сучасних компетенцій у керівників для створення актуального та якісного мистецького продукту, невідповідність чинного законодавства щодо контрактної системи сучасним реаліям, стримують розвиток інституцій бюджетної сфери.

У зв'язку з воєнною агресією та підвищенням попиту на виконання української музики, виникло питання збереження неоцифрованої нотної спадщини українських композиторів. На сьогодні в Україні наявний величезний масив нотної спадщини, яка потребує узагальнення, зосередження її даних на єдиному ресурсі та адаптації джерела даних до вимог часу. З метою обліку, подальшого збереження, використання мистецькими колективами, просування українського музичного продукту як в Україні, так і за кордоном, існує потреба у створенні єдиного державного ресурсу з нотною бібліотекою українських композиторів.

Таким чином, досить потужний мистецький сектор потребує вирішення низки важливих питань, спільних для всієї галузі.

Водночас, війна, яку веде російська федерація проти України, має безпосередній і надзвичайно потужний руйнівний вплив на сферу культури. Окупаційні сили, завойовуючи території та нівелюючи ідентичність, насамперед знищують культуру як ідентифікатор нації. Ненависть ворога до цінностей нашої країни втілилась в акти знищення та вандалізму, яких зазнали заклади культури, які мають цінність і як об’єкти культурної спадщини, але насамперед - як осередки духовного й мистецького життя українців. Зруйновано культурні пам'ятки, бібліотеки, будинки культури, музеї, театри, заклади мистецької освіти, кінозали тощо, що значно зменшує доступ до культурних ресурсів. Багато діячів культури, митців, працівників мистецької освіти та науковців, арт-критиків, культурних менеджерів тощо змушені покинути країну або змінити рід діяльності через небезпеку чи втрату засобів до існування.

Повномасштабне вторгнення, руйнація і пограбування об'єктів української культури засвідчили критичну важливість культурно- гуманітарного виміру як складової національної безпеки у контексті збройного конфлікту та тероризму.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України сфера культури зазнала найбільших історичних втрат в історії незалежної України.

Станом на кінець жовтня 2024 року збитків зазнали 2093 заклади культури, з них 361 – знищено (клубні заклади – 1007, бібліотеки – 746, заклади мистецької освіти – 162, музеї та галереї – 120, театри, кінотеатри та філармонії – 38, парки, зоопарки, заповідники – 16, цирки – 4), кількість постраждалих пам’яток культурної спадщини складає 1179 об’єктів (з них національного значення – 120, місцевого – 990, щойно виявлених – 69).

На кінець жовтня 2024 року АР Крим, майже вся територія Луганської та значні частини територій Запорізької, Донецької та Херсонської областей досі  перебувають  у  тимчасовій  окупації.  Це  унеможливлює  обрахунок точної кількості пошкоджених пам’яток культурної спадщини та об’єктів культурної інфраструктури, що постраждали в ході бойових дій та окупації.

Цілеспрямовані атаки ворога на культурну спадщину України трактуються як напад на людей, свідоме знищення їхнього права на ідентичність і безпеку. Навмисне знищення культурної спадщини кваліфікується міжнародним правом як воєнний злочин. Культурна спадщина України є невід’ємною складовою всесвітнього культурного доробку людства. Захист і збереження культурної спадщини – основа національної культури для самоідентифікації нинішнього і майбутніх поколінь українців.

Російська агресія засвідчила спрямованість на тотальне знищення української ментальності та ідентичності. Винищення людей за національною ознакою, політика лінгвоциду на окупованих територіях, видалення із біографій видатних діячів, які мали українське походження або були тісно пов'язані з Україною, цих фактів з метою їх привласнення, підміна історичних понять, нівелювання унікальних традиційних надбань українського народу, руйнація об’єктів культурної спадщини, викрадення культурних цінностей є чітким наміром ворога стерти українську національну пам’ять. – я бы тут употребил: глумлением – Россия в веках глумится над всем человечеством (исходя из истории).

Загальна кількість об’єктів культурної спадщини в Україні, взятих на облік станом на 31 грудня 2023 року, становила 149323 об'єкти, з них – 119 939 мають статус пам’яток, а 29384 – статус щойно виявлених об’єктів культурної спадщини. Серед пам’яток культурної спадщини: 66675 – пам’ятки археології; 36219 – пам’ятки історії; 13897 – пам’ятки архітектури та містобудування; 2639 – пам’ятки монументального мистецтва; 388 – садово-паркового мистецтва, ландшафту; 121 – науки і техніки.

Державну частину Музейного фонду України зберігають 651 музей та заповідник – юридичні особи, з них: комунальні – 593; державні – 58 та 1078 музеїв, що діють у складі установ, підприємств, організацій та закладів освіти.

У музеях станом на початок 2014 року в оперативному управлінні перебувало понад 12 млн. музейних предметів державної частини Музейного фонду України. Станом на сьогодні на тимчасово окупованих територіях залишається 1,7 млн. музейних предметів. Таким чином, на неокупованій частині України зберігається 10,3 млн. музейних предметів державної частини Музейного фонду України, у тому числі евакуйовані музейні предмети. Загальна кількість музеїв що залишаються на тимчасово окупованих територіях – 90, з них – 31 на території Автономної Республіки Крим. – в Крыму всё зверски уничтожено, отдельная тема, большая.

За наявною в Міністерстві культури та стратегічних комунікацій України інформацією з 8 музейних закладів в 5 деокупованих областях України викрадено 34872 і знищено 62 музейних предмети, що підтверджується документально. Відомі факти занесення музейних предметів державної частини Музейного фонду України, що залишилися в музейних закладах, розташованих на тимчасово окупованих територіях, до державного каталогу Музейного фонду російської федерації.

Питання повернення культурних цінностей є надзвичайно актуальним для державної політики будь-якої цивілізованої країни, а надто в умовах збройної агресії з боку іншої держави. Адже про цивілізації завжди судили і судять за рівнем створеної ними культури.

Завдяки усвідомленню значущості історико-культурних цінностей України й українців  у світі, в нашій  державі розпочато процеси щодо виявлення та повернення на батьківщину артефактів та імен видатних українців, що є важливим фактором збагачення національної культури, збереження культурної пам’яті.

Обов’язок держави забезпечувати збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживати заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами, передбачений статтею 54 Конституції України.

Водночас, в Україні відсутній єдиний консолідований закон, який регулював би всі аспекти культурної спадщини, зокрема виявлення, охорону, збереження, популяризацію та передачу майбутнім поколінням нерухомої, рухомої та нематеріальної культурної спадщини. Наразі основними нормативно-правовими актами у цій сфері є Закони України "Про охорону культурної спадщини" та "Про культуру". За час їх дії ці закони зазнали понад 50 змін і доповнень, а їх положення постійно уточнювались (заменить слово) різними підзаконними актами.

Загальна кількість нормативно-правових актів у сфері культурної спадщини наближається до 500 постанов. З них 221 постанова стосується безпосередньо врегулювання питань культурної спадщини, зокрема 73 постанови охоплюють питання нерухомої  культурної спадщини, а 12 – нематеріальної культурної спадщини. Більшість постанов (210) вирішують питання, пов’язані з культурними цінностями, 71 постанова регулює музейну справу. – количество, и везде по тексту, вообще писать не нужно – не относится к теме.

Однак, незважаючи на велику кількість підзаконних актів, лише 17 із них (4%) мають вирішальне значення для галузі і активно застосовуються як на практиці, так і через перехресні посилання. Ці постанови відіграють важливу роль у реальному управлінні культурною спадщиною, а їх застосування має значний вплив на практику охорони культурних цінностей в Україні.

Варто зазначити, що за період діяльності міжнародних інституцій у сфері захисту культурної спадщини було розроблено низку документів, норми багатьох із яких й досі не інтегровані в національне законодавство. Одночасно, підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС підтверджує намір просувати реформи та адаптацію законодавства в Україні, що сприятиме її економічній інтеграції та зміцненню політичної асоціації.

Таким чином, законодавство у сфері збереження культурної спадщини потребує системної ревізії та уніфікації для створення єдиного комплексного правового механізму, який би ефективно регулював усі аспекти виявлення, охорони, збереження та популяризації культурної спадщини в Україні. Це дозволить забезпечити стабільність і чіткість правових норм, підвищити ефективність охорони культурних цінностей та спростити процеси в галузі.

На рівні з культурною спадщиною важливим складником формування національної свідомості та зміцнення єдності українського суспільства є національна пам’ять – її відновлення, збереження та поширення. Увага до національної пам’яті сприяє більш глибокому усвідомленню власної історії, підвищенню національної  гордості та  здатності  протистояти антидемократичним чи тоталітарним тенденціям.

Уже сьогодні в Україні на рівні державної політики активно працюють над створенням фундаменту для ефективного збереження та розвитку  національної  пам'яті.  Як  свідчить  досвід  європейських  країн, успішне формування національної інфраструктури пам’яті можливе лише за умови створення відповідного законодавства, а також спеціальних інституцій, що мали б чітко визначені повноваження та механізми їх реалізації. В Україні таку роль виконує Український інститут національної пам'яті, заснований у 2006 році, що стало важливим кроком у розвитку державної політики національної пам’яті.

Незважаючи на тимчасову окупацію, значну внутрішню міграцію та еміграцію населення, суттєві інфраструктурні та кадрові втрати, на тимчасово окупованих територіях вживаються заходи для забезпечення функціонування сфери культури, зокрема шляхом переміщення закладів культури і закладів освіти сфери культури до більш безпечних регіонів України.

З початку повномасштабного вторгнення значна кількість закладів культури зі східної та південної частин України були евакуйовані до інших регіонів держави.

У період з 2022 до кінця 2024 року переміщено 197 закладів культури та закладів освіти сфери культури в більш безпечні регіони (у тому числі переміщено: бібліотек – 64, клубних закладів – 70, музеїв – 18, фахових мистецьких коледжів - 4, мистецьких шкіл – 36, концертних закладів – 2, театрів – 2, заповідників – 1). Із загальної кількості переміщених закладів: 83 продовжують здійснювати основну діяльність, 114 закладів – виїхали, але не відновили основну діяльність. Загальна кількість закладів культури та закладів освіти сфери культури, які опинились на тимчасово окупованій території, становила 2200 (Луганська область – 647, Запорізька – 635, Херсонська область - 542, Донецька область – 331, Харківська – 42, Миколаївська область – 3). Інформація щодо окупованих закладів культури та закладів освіти сфери культури на території АР Крим відсутня. – нужно собрать, а в целом, мало что изменилось со времён советской Украины. Вопрос инвентаризации – отдельно, буду требовать.

На нових місцях вимушено переміщені культурні інституції зіткнулися з низкою проблем, зокрема з необхідністю адаптації до нових умов. Ще одним викликом стали проблеми продовження культурної та мистецької діяльності, а також інтеграція у вже сформовані культурні середовища. Це, в свою чергу, призвело до відтоку професійних спеціалістів закладів культури та носіїв культурних традицій окупованих та постраждалих територій за кордон.

Вагомою частиною культури є люди, які створюють культурний продукт у закладах культури та закладах освіти сфери культури. Саме вони є носіями інституційної пам’яті цих закладів, які після повної деокупації територій та відновлення роботи галузі культури, забезпечать організацію та надання культурних та мистецьких послуг населенню під час проведення першочергових заходів із стабілізації ситуації на деокупованих територіях та їх реінтеграції; відновлення та розвиток автентичності регіонів та їхнього культурно-ресурсного потенціалу, сприяння зміцненню культурної цілісності, національної свідомості та формуванню позитивного іміджу областей  до  відновлення  спроможності  інституцій  культури,  охорони культурної спадщини, мистецької освіти зазначених регіонів.

Після деокупації території України є потреба відновлення сфери культури з метою забезпечення культурними послугами та повернення в український культурний простір громадян, які перебували на цих територіях весь період тимчасової окупації або повернулися після вимушеного переміщення у безпечні регіони. Через те, що значна частина працівників вимушені були залишити місця свого постійного проживання, а установи, організації, підприємства сфери культури частково чи повністю були зруйновані, для їх відновлення необхідно буде залучати фахівців, які можуть працювати на деокупованих територіях.

З початком повномасштабного вторгнення аудиторія та споживачі культурних товарів і послуг в Україні суттєво змінилися. З'являються нові вразливі соціальні групи (ВПО, біженці, люди з інвалідністю, ветерани тощо), які мають специфічні потреби. Водночас, одним із головних, спричинених війною, викликів для українського суспільства є повноцінна адаптація ветеранів війни та членів їх сімей до цивільного життя. Повертаючись до цивільного життя, ветерани можуть стикатися з низкою проблем. Насамперед, це складнощі з соціалізацією і пристосуванням до цивільного середовища, відмінного від фронтового. Процес соціальної адаптації ветеранів війни відбувається, до певної міри, поза контекстом загального розвитку громадянського суспільства. Саме тому вкрай важливо, аби адаптація ветеранів здійснювалась не як ізольований процес, а як інтегрований до соціальної структури інститут, що виконує важливі функції для всього суспільства.

Сфера культури є потужним чинником, що впливає на свідомість людей, а культурні послуги та творче самовираження – одні з головних факторів гармонійного розвитку особистості та м’якої психологічної реабілітації і соціальної адаптації. Важливо, щоб підтримка ветеранів війни здійснювалась саме в громадах, де мешкають вони та їхні родини. Це саме те середовище, де мають бути створені всі умови.

Для успішного відновлення та подальшого розвитку сфери культури в цілому особливої уваги потребує розвиток людського капіталу, який тісно пов'язаний з ефективністю мистецької та культурологічної освіти.

Наразі в Україні функціонує система закладів спеціалізованої освіти мистецького спрямування, які надають мистецьку освіту на 8 рівнях Національної рамки кваліфікацій (далі – НРК) і працюють у системі: позашкільної освіти (мистецькі школи, які реалізують освітні програми початкової мистецької освіти); повної загальної середньої освіти (мистецькі ліцеї, які реалізують освітні програми початкової та профільної мистецької освіти, що здобувається одночасно з початковою, базовою та профільною загальною середньою освітою – 1-3 рівні НРК); фахової передвищої освіти (фахові  мистецькі  коледжі,  які  реалізують  освітні  програми  фахової передвищої освіти за спеціальностями галузі знань "Культура, мистецтво та гуманітарні науки" мистецького і культурологічного спрямування – 5 рівень НРК); заклади вищої освіти мистецького і культурологічного спрямування (університети, академії, інститут, які реалізують освітні програми трьох рівнів вищої освіти за спеціальностями галузі знань "Культура, мистецтво та гуманітарні науки" та "Архітектура та містобудування" мистецького і культурологічного спрямування трьох рівнів вищої освіти і частково підготовки докторів наук – 6-8 рівні НРК); 1259 мистецьких шкіл (314,8 тис. здобувачів), 49 фахових мистецьких коледжів (14,6 тис. здобувачів) та 4 заклади вищої освіти (1,97 тис. здобувачів), засновані громадами та їх об’єднаннями і перебувають у комунальній власності громад та їх об’єднань; 1 мистецька школа, 6 мистецьких ліцеїв (1,8 тис. здобувачів), 4 фахових мистецьких коледжі (0,67 тис. здобувачів) та 14 закладів вищої освіти мистецького спрямування (система освіти) (13,72 тис. здобувачів), засновані державою.

У сфері мистецької освіти як спеціалізованої залишаються невирішеними питання, пов’язані з її функціонуванням у сучасному суспільстві, зокрема:

- відсутність регіональних політик у сфері мистецької освіти, нерозуміння органами управління регіонального рівня своїх функцій у частині здійснення контролю за дотриманням органами місцевого самоврядування законодавства у сфері культури і освіти (спричинено в тому числі критично  малим числом фахівців,  у  тому  числі компетентних,  у відповідних органах управління), відмова або слабка підтримка та впровадження державної політики у сфері мистецької освіти;

- відсутність ефективного управління у сфері культури на регіональному (області, м. Київ) та місцевому (громади) рівнях в частині забезпечення доступу мешканців громад, передусім дітей, до початкової мистецької освіти (закриття, об’єднання, перепрофілювання без погодження з МКСК, обмеження автономії мистецьких шкіл всупереч законодавству);

- недостатнє розуміння закладами вищої освіти, які надають освіту в царині академічного мистецтва, необхідності формування у здобувачів підприємницьких та організаційних компетентностей для їхньої більш успішної професійної самореалізації;

- інертність фахових мистецьких коледжів у питаннях оновлення підходів та методик підготовки фахівців, особливо викладачів мистецьких шкіл та працівників культури в громадах, та загалом змісту мистецької освіти відповідно до сучасних потреб;

- повільна реалізація мистецькими школами принципів та інструментів, визначених Концепцією сучасної мистецької школи (наказ Міністерства культури України від 20 грудня 2017 року № 1433) та невиконання ними норм законодавства;

- незадоволеність працівників закладів освіти сфери культури рівнем оплати своєї праці.

Необхідно зазначити, що ці проблеми є загальними для всієї галузі та ставлять під загрозу не тільки розвиток людського капіталу сфери культури, а й загальний розвиток культури в Україні під час війни та після неї.

В умовах пошуку нових економічних можливостей для розвитку підприємництва, інновацій, створення робочих місць та підвищення конкурентоспроможності і продуктивності, стратегічного значення для економічного зростання країни мають набути креативні індустрії.

За останніми даними Конференції Організації Об’єднаних Націй з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) у 2020 році на сферу культури та креативних індустрій припадає 3,1 % світового  валового внутрішнього продукту (ВВП), частка експорту креативних товарів та послуг становить 3 % та 21 % відповідно загального обсягу експорту товарів та послуг. Водночас, культурні та креативні індустрії забезпечують 6,2 % усіх робочих місць (майже 50 млн) в усьому світі; в них зайнято більше молодих людей (у віці 15-29 років), аніж в інших секторах.

В Україні креативні індустрії є відносно молодим сектором економіки зі значним потенціалом для створення та реалізації нового інноваційного креативного продукту, що генерує високу додану вартість та створює нові робочі місця, а також є гнучким та адаптованим до соціально-економічних змін та структурної перебудови економіки.

За час війни зростання інфляції спричинило ресурсну кризу в країні, згортання економічної діяльності у сфері, падіння купівельної спроможності домогосподарств, різке падіння рівня виробництва креативного продукту та спроможності експортного потенціалу. Ланцюги постачання креативного продукту порушені через воєнні дії. За результатами останнього дослідження Українського культурного фонду та МКСК з країни виїхало  більше 20 % креативних фахівців, 37 % представників креативних індустрій втратили роботу або не отримують зарплату, постає проблема відтоку професійного трудового ресурсу за кордон або у інші галузі економіки.

Розглядаючи важливість трансформацій, яких зазнає Україна, представники культури та креативних індустрій демонструють цінність цих сфер, які в контексті війни є не лише джерелом свідчень про події, але й потужною зброєю проти пропаганди ворога та фальсифікації історії. У цьому контексті представники креативних індустрій постійно беруть участь у міжнародних культурно-мистецьких та інших заходах, представляючи та розповсюджуючи національний культурний та креативний продукт у міжнародному просторі.

Так, у 2022 році порівняно з 2021 роком за Глобальним індексом інновацій (представлено 132 країни) у категорії "Creative Outputs" Україна опустилась з 48 до 63 позиції, що здебільшого пов’язано із суттєвим падінням показників діяльності у сфері правового захисту інтелектуальної власності щодо нематеріальних активів, торгових марок та промислових зразків за походженням (у категорії "Intangible assets" з 29 до 62 позиції).

Війна в Україні спричинила ухвалення Закону "Про захист інтересів осіб у сфері інтелектуальної власності під час дії воєнного стану, введеного у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України" від 1 квітня 2022 року № 2174-IX. Закон передбачає, що з дня запровадження в Україні воєнного стану у зв’язку із збройною агресією російської федерації зупиняється перебіг строків для вчинення дій, пов’язаних з охороною прав інтелектуальної власності, а також строків щодо процедур набуття цих прав тощо. Перебіг строків продовжується з дня, наступного за днем скасування воєнного стану, з урахуванням часу, що минув до їхнього зупинення.

Переорієнтування діяльності на європейський ринок та міжнародне співробітництво відображається у категоріях "Creative goods and services" та "Online creativity" Глобального індексу інновацій, які мають позитивну тенденцію до зростання. Так, за категорією "Creative goods and services" Україна піднялась на 6 сходинок та зайняла 87 позицію у 2022 році (93 позиція у 2021 році), зокрема внаслідок: зростання результатів діяльності з експорту культурних та креативних послуг (з 47 до 43 позиції); зростання виробництва та розповсюдження національного аудіовізуального продукту (художнього та національно-патріотичного спрямування), у тому числі за рахунок державної підтримки через наявні інституції (з 97 до 69 позиції); пожвавлення діяльності у сфері засобів масової інформації, у тому числі друкованих україномовних засобів масової інформації (з 68 до 64 позиції) тощо.

Водночас, через втрату або пошкодження виробничих та матеріальних потужностей в Україні, обмежений доступ до сировини, втрату трудового ресурсу, а також соціально-економічну кризу експорт креативних товарів у 2022 році знизився з 78 до 82 позиції.

За категорією "Online creativity" Глобального індексу інновацій Україна у 2022 році піднялась на 3 сходинки з 45 до 42 позиції, що пов’язано зі створенням та успішним впровадженням нових електронних додатків, стрімким розвитком діджиталізації (заменить слово на понятное всем, особенно – исполнителям) та оптимізацією діяльності через актуальні ІТ-рішення.

В умовах війни та обмежених ресурсів особливо важливим стає переорієнтування на європейську інтеграцію, міжнародне співробітництво, діджиталізацію бізнес-процесів і трансформацію діяльності в онлайн- формат, а також зосередження на експорті послуг.

Одним із яскравих прикладів успішного українського креативного продукту 2024 року, що поєднує бізнесові інтереси з важливими націєтворчими завданнями, є феномен гри S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля. Ця відеогра стала не лише важливим елементом культурної експансії України на глобальному ринку, але й інструментом популяризації національного наративу. Завдяки інтеграції української історії, міфології та сучасного контексту, такі проєкти формують позитивний імідж України у світі, зміцнюють національну ідентичність та підвищують конкурентоспроможність українських креативних індустрій на міжнародній арені.

Креативні індустрії України демонструють зростаючий потенціал для розвитку та вже стали важливою частиною національної економіки і культури. Проте для забезпечення сталого розвитку необхідна системна державна політика, яка передбачає впровадження інноваційного підходу до розвитку інфраструктури: створення інноваційних хабів, підтримка культурних центрів, модернізація виставкових та навчальних просторів. Важливою є також підтримка державними інструментами, такими як гранти, податкові пільги, програми навчання та перекваліфікації.

Кожен підсектор має власний рівень зрілості та специфічні виклики.

Наприклад, у сфері книговидання та книгорозповсюдження: стабільно зростає попит на українські книги, ринок активно розвивається завдяки інтересу до української мови та культури, проте все ще є низка викликів, зокрема: брак фахових спеціалістів, дефіцит обігових коштів для випуску нових видань, логістичними труднощами та нерівномірним розвитком роздрібної мережі книгорозповсюдження в регіонах.

Українська музична індустрія активно інтегрується в міжнародний ринок завдяки стрімінговим платформам та популярності виконавців за кордоном. Водночас, ряд проблем пов’язаний із недостатньою кількістю якісних студій звукозапису, доступом до якісного продюсування, низьким рівнем обізнаності споживача у сфері інтелектуальної власності та незахищеністю авторських прав, що ускладнюють розвиток, особливо для нових артистів.

Галузь вебдизайну в Україні демонструє динамічний розвиток, зокрема завдяки здобутій репутації українських студій у створенні CGI, VFX та анімаційних продуктів. Проте високі витрати на спеціалізоване обладнання, програмне забезпечення, а також відсутність системних ініціатив для розвитку анімації та відеоігор гальмують не лише зростання ринку, але й обмежують можливості для виходу на міжнародну арену та створення нових робочих місць у креативній економіці України.

Українська модна індустрія активно розвивається, а українські бренди все частіше представлені на міжнародних виставках і тижнях моди. Попит на український одяг зростає завдяки підтримці національного виробника, проте застаріла інфраструктура – виробничі потужності, спеціалізовані майстерні та лабораторії для тестування матеріалів – ускладнює запуск нових колекцій, а високі витрати на виробництво залишаються значними проблемами.

Народні художні промисли, в свою чергу, перебувають у стані кризи, що призводить до поступової втрати унікальних виробничих технологій і художніх технік, загрожуючи зникненням цієї галузі. Однак для того, щоб вийти на новий рівень розвитку, зокрема на міжнародну комерційну арену, народні промисли потребують модернізації та адаптації до сучасних вимог ринку. Водночас, відбувається переосмислення їхньої ролі як основи автентичності та самобутності України, що свідчить про потенціал до зростання цієї сфери.

Основні проблеми галузі народних художніх промислів включають: зменшення кількості майстрів, які володіють унікальними техніками; витіснення автентичних вітчизняних виробів стилізованими підробками; відсутність народних художніх промислів в інформаційному просторі країни; неспроможність нормативно-правової бази відповідати сучасним вимогам галузі.

Для відродження цієї галузі Міністерством культури та стратегічних комунікацій України розроблено новий проект Закону України "Про народні художні промисли", який був зареєстрований у Верховній Раді України 28 серпня 2024 року. Також триває робота над проектом Державної цільової національно-культурної програми розвитку народних художніх промислів, метою якої є розвиток цієї галузі як сектору креативних індустрій, збереження унікальних виробничих технологій і художніх технік, а також підвищення інвестиційної та туристичної привабливості регіонів, де традиційно розташовані осередки народних художніх промислів.

Таким чином, розвиток креативних індустрій в Україні потребує комплексного підходу, включаючи підтримку держави та стимулювання міжнародної співпраці для ефективного використання їхнього потенціалу на внутрішньому та зовнішньому ринках.

В той же час, необхідно зазначити, що Україна вже доволі щільно інтегрована в європейський культурний ландшафт. Вона бере участь у європейських програмах та організаціях, таких як "Креативна Європа", європейський кінофонд "EURIMAGES", програма "Культурні маршрути Ради Європи", Міжнародний центр з дослідження, збереження та реставрації культурних цінностей (ICCROM), а також приєдналася до Марракеського договору про полегшення доступу сліпих, осіб з порушеннями зору або іншими обмеженнями з причин інвалідності сприймати друковану інформацію до опублікованих творів та до Другого протоколу до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту й багатьох інших мереж.

Європейська інтеграція відкрила Україну світові як партнера, ознайомила українські культурні інституції з розмаїттям європейських політик, а під час війни суттєво сприяє залученню підтримки від міжнародних платформ й організацій.

Європейська інтеграція стала поштовхом для розвитку культури і креативних індустрій України. Вона полегшила мапування (картографування – всім зрозуміло) сфери, дала змогу зрозуміти її потреби, економічний потенціал та основних гравців.

Євроінтеграція спонукала до створення сталих інституцій і зміни підходів до фінансування культури. Сфера культури отримала суттєву фінансову підтримку, що пом'якшила наслідки війни проти України в контексті збереження її різних секторів, а також заклала підвалини для їхнього майбутнього відновлення.

З метою зміцнення культурних зав'язків з Європейським Союзом Україна прагне розширити свою участь у програмах та ініціативах ЄС у сферах культури, культурної спадщини та креативних індустрій.

Станом на сьогодні Програми "Креативна Європи", Culture Moves Europe, House of Europe, EU4Culture тощо запровадили гранти, зокрема за спрощеною процедурою, а окремі держави-члени ЄС ініціювали цілий ряд програм обміну, резиденцій, навчальних можливостей і фондів для українців.

Тенденції.

Сміливість, з якою українці захищають свою і свободу і право нації на самовизначення, вразила міжнародну спільноту та привернула її увагу до України, яку більше не сприймають у цивілізованому світі як частину російської федерації.

Культура формує не тільки засади розвитку індивідуума, вона має всі інструменти впливу на формування міжнародного іміджу, стимулювання розвитку економіки, зміцнення національної ідентичності та формування системи людських цінностей, просування системи демократичних засад тощо. І в умовах війни для виживання української нації пріоритетом має стати підтримка україноцентричної культурної політики, спрямованої на модернізацію галузі відповідно до вимог часу.

Культура України стала одним з ключових інструментів боротьби за незалежність та зміцнення національної ідентичності. В умовах війни вона допомагає об'єднувати суспільство, оскільки розвиває та підтримує гуманістичні ідеї, закладаючи тим основи духовної цілісності, ментального здоров'я, патріотичного переконання сучасного українця.

У 2025 році ця тенденція продовжує посилюватися, зокрема через звернення митців до тем національної боротьби, історії та традицій, що підкреслюють національні цінності та героїзм.

Зберігається тенденція до відродження національних традицій, зокрема народних звичаїв, музики, танців та ремесел, які стали символами опору та культурної незалежності. Також важливим є прагнення до патріотичного мистецтва, яке підкреслює боротьбу за незалежність і героїзм українців, зміцнюючи національну свідомість.

Ключовим аспектом розвитку української культури є популяризація української мови. В умовах війни мова стала не лише засобом комунікації, але й потужним символом опору. Зростає інтерес до вивчення та використання української мови у всіх сферах культури – від кіно й театру до літератури та медіа. Мова стає важливим інструментом для передачі культурних цінностей і зміцнення національної ідентичності в умовах глобалізації та зовнішніх викликів.

З огляду на це, важливо  підтримувати створення україномовного культурного та інформаційного продукту, оскільки відсутність можливості задовольнити попит на нього може змусити населення шукати альтернативи в інших доступних просторах, передусім російському, що становить пряму загрозу національній безпеці України.

Тому необхідно посилювати спроможності державних інституцій у цій сфері, зокрема через механізми надання грантів для створення якісного україномовного культурного продукту, у тому числі масового, а також сприяти формуванню цілісного українського мовно-культурного простору.

Враховуючи зазначене, пріоритетами розвитку української культури на найближчі п'ять років мають стати:

- україноцентрична культурна політика;

- законодавче забезпечення формування державної культурної політики України відповідно до сучасних викликів і можливостей політичної та соціально-економічної ситуації, орієнтуючись на довгострокову перспективу;

- оновлення правових засад та змінення підходів до управління сферою культури на регіональному рівні в повоєнний період, що має стати пріоритетним напрямом діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування;

- спрощення господарської діяльності закладів культури та підвищення якості і доступності культурних послуг;

- відновлення діалогу між державним та громадським секторами; збільшення обсягів фінансування сфери культури з державного та

- місцевих бюджетів, а також перегляд підходів до розрахунку таких обсягів на усіх рівнях;

- створення системи економічних стимулів для залучення позабюджетних, меценатських та благодійних коштів з метою підтримки сфери культури;

- впровадження механізмів державно-приватного партнерства для реалізації інвестиційних проєктів у сфері культури;

- збереження історико-культурної та археологічної унікальності об’єктів культурної спадщини, їх реставрація та консервація;

- збереження культурних цінностей та їх наукові дослідження; удосконалення  законодавства  для  забезпечення  належної  охорони

- об'єктів матеріальної та нематеріальної культурної спадщини з імплементацією європейських та міжнародних стандартів;

- перегляд підходів до кадрового забезпечення сфери культури та оновлення змісту освіти у сфері культури;

- забезпечення інвестиційної привабливості сфери культурної спадщини;

- впровадження нових технологій в сфері культури;

- цифрова трансформація, оцифрування, створення електронних систем для більшої доступності, прозорості процесів, підзвітності діяльності організацій та установ;

Мета, стратегічні цілі та завдання

Метою Стратегії є формування культури України як основи національної ідентичності та безпеки держави, спрямованої на зміцнення національної єдності, збереження та промоцію культурної спадщини, зміцнення людського капіталу через цінності, творчість і самовираження, а також створення основи для відновлення та подальшого розвитку культурного простору, підвищення впізнаваності та конкурентоспроможності держави.

Стратегічні та операційні цілі та завдання спрямовані на досягнення мети цієї Стратегії:

Стратегічна ціль 1. Зміцнення людського капіталу через культурні практики.

Операційна ціль 1.1. Формування нормативної рамки, що інтегрує культуру як складову національної безпеки.

Завдання: 

- визнання культури пріоритетом національних інтересів України на законодавчому рівні;

- оновлення нормативно-правового регулювання культурної спадщини, збереження і відновлення національної пам'яті як складової національної безпеки;

- протидія загрозі культурного стирання внаслідок окупації українських територій, збереження ідентичності народів України, захист нематеріальної культурної спадщини;

- створення інституційних механізмів для захисту і розвитку культурного середовища в умовах сучасних безпекових викликів.

Операційна ціль 1.2. Культурна деокупація, подолання імперських наративів та практик замовчування в культурі.

Завдання: 

- розроблення національної концепції дерусифікації культури та культурної деокупації в усіх регіонах України (з урахуванням локальних особливостей);

- впровадження ініціатив з деколонізації та деімперіалізації культурного контексту – ідентифікація та викриття імперських наративів у мистецьких, освітніх та медійних продуктах;

- реалізація інформаційно-просвітницьких кампаній та освітніх програм щодо імперських наративів та впливу імперської спадщини на українську культуру;

- розробка освітніх програм і просвітницьких матеріалів про репресії культури та ідентичності;

- створення умов для розвитку сучасного мистецтва, яке сприяє переосмисленню історії.

Операційна ціль 1.3. Стимулювання створення якісного культурно- мистецького продукту та формування запиту на нього.

Завдання: 

- підтримка локальних і національних культурних ініціатив через фінансування, гранти та партнерства;

- збільшення якості та кількості україномовного культурного продукту; реалізація програм популяризації української культури серед різних цільових аудиторій;

- розробка інтерактивних цифрових  продуктів для популяризації української культури та отримання культурних послуг онлайн;

- підвищення обізнаності щодо авторських і суміжних прав та їх застосування;

- створення умов для доступу до інструментів фінансування для розвитку креативних індустрій (гранти, пільгові кредити під державні фінансові гарантії, захист та монетизація авторського права, тощо).

Операційна ціль 1.4. Підтримка ментального здоров’я через культурні практики.

Завдання: 

- створення культурно-мистецьких програм для реабілітації ветеранів, ВПО та інших вразливих груп населення;

- інтеграція культурних практик у програми з психологічної підтримки та збереження ментального здоров’я;

- сприяння реалізації проектів з арт-терапії у сфері ментального здоров’я;

- дослідження та впровадження світових практик підтримки ментального здоров’я, соціальної інтеграції та реабілітації через культуру.

Операційна ціль 1.5. Розвиток загальних компетенцій через культуру для зміцнення людського капіталу.

Завдання: 

- проведення освітніх курсів, тренінгів, інтерактивних лекцій та реалізація проектів для розвиток критичного мислення, інформаційної грамотності та відповідального споживання інформації;

- розробка цифрових платформ та мобільних додатків, що сприяють поширенню навичок перевірки фактів;

- організація культурних хакатонів, воркшопів та арт-резиденцій для стимулювання креативності, інноваційності, адаптивності та генерації нових ідей у культурних та креативних індустріях;

- розробка навчальних програм із креативного підприємництва для молоді;

- формування толерантності, інклюзивності та ліберальних цінностей через культурні проекти та заходи;

- проведення міжкультурних фестивалів та діалогових платформ, що сприяють взаєморозумінню та прийняттю різноманітності;

- підтримка проектів, спрямованих на залучення людей із різними фізичними можливостями, культурними традиціями та досвідом до культурної діяльності;

- підтримка інтеграції інклюзивних практик у роботу закладів культури;

- популяризація цінностей відповідальності та гідності через запровадження національних інформаційних кампаній, що підкреслюють важливість відповідального ставлення до культурної спадщини;

- організація культурних подій, які пропагують гідність та самоповагу через мистецтво.

Операційна ціль 1.6. Відновлення кадрової спроможності закладів культури та закладів освіти сфери культури.

Завдання: 

- впровадження Резерву працівників сфери культури та інформаційної сфери для роботи на деокупованих територіях України;

- підтримка працівників переміщених закладів культури та закладів освіти сфери культури, які провадять свою господарську діяльність в більш безпечних регіонах України;

- напрацювання моделей повернення в регіони, які потребують кадрового підсилення, працівників сфери культури, які у зв’язку із війною в Україні вимушено виїхали за кордон;

- удосконалення контрактної системи для керівників і творчих працівників закладів культури;

- запровадження підвищення кваліфікації працівників сфери культури на регулярній основі та створення умов для його реалізації;

- розробка та впровадження навчальних програм із цифрових технологій для співробітників закладів культури;

- проведення регулярної оцінки цифрових навичок працівників.

Операційна ціль 1.7. Ефективна фахова передвища та вища культурно-мистецька освіта.

Завдання:

- оновлення стандартів фахової передвищої освіти мистецького спрямування;

- запровадження програм дуальної освіти у закладах вищої освіти мистецького спрямування;

- затвердження Концепції фахових мистецьких коледжів як центрів кадрового забезпечення сфери культури місцевого рівня;

- реалізація закладами вищої та фахової передвищої освіти програм професійного розвитку та підвищення кваліфікації фахівців у сфері культури та мистецтва;

- підвищення ефективності підготовки докторів мистецтва.

Стратегічна ціль 2. Захист, збереження та примноження культурної спадщини.

Операційні ціль 2.1. Інституційне та правове зміцнення системи охорони культурної спадщини.

Завдання:

- систематизація і перегляд нормативно-правової бази сфери культурної спадщини задля приведення його у відповідність до сучасних потреб і викликів та забезпечення узгодженості і виключення колізій;

- перегляд і розроблення дієвих методик оцінки збитків і втрат культурної спадщини;

- розроблення науково-методичної бази відновлення пам’яток з врахуванням досвіду українсько-російської війни;

- актуалізація охоронних договорів на пам’ятки культурної спадщини національного значення;

- інвентаризація стану збереження пам’яток культурної спадщини національного та місцевого значення, що перебувають у власності чи користуванні релігійних організацій, зокрема тих, що мають/мали пряме чи опосередковане відношення до країни-агресора (УПЦ МП);

- забезпечення розроблення і затвердження меж і режимів використання історичних ареалів населених місць, зон охорони пам’яток культурної спадщини, планів організації територій історико-культурних заповідників, планів управління об’єктами всесвітньої спадщини ЮНЕСКО за рахунок залучення міжнародних програм фінансування (формування платформи співпраці з донорськими коштами);

- ратифікація Нікосійської конвенції та внесення змін до законодавства;

- перегляд  питань  і  умов  захисту  культурної  спадщини  в  умовах кліматичних змін;

- створення Спеціалізованого підрозділу в складі Збройних Сил України із захисту культурних цінностей – Cultural Property Protection Unit (CPP Unit).

Операційна ціль 2.2. Удоступнення культурної спадщини для різних аудиторій.

Завдання:

- впровадження інформаційно-комунікаційної системи Державного реєстру нерухомих пам’яток України;

- створення цифрових копій об’єктів культурної спадщини для їх збереження у разі знищення чи викрадення;

- впровадження Реєстру Музейного Фонду України;

- розвиток системи обліку недержавних фондів культурної спадщини; розробка та впровадження реєстрів нотної та документальної спадщини;

- забезпечення інформаційної взаємодії інформаційно-комунікаційних систем культурної сфери з Національною системою обліку шкоди та збитків, завданих культурній сфері внаслідок агресії російської федерації проти України та Міжнародним реєстром збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України;

- забезпечення доступу до відкритих даних у сферах охорони культурної спадщини (в т.ч. щодо об’єктів, знищених рф в результаті її агресії), музейної справи, вивезення, ввезення та повернення втрачених культурних цінностей;

- забезпечення інформаційної взаємодії з міжнародними базами даних про об’єкти культурної спадщини та культурні цінності для забезпечення інтеграції в європейський та міжнародний культурний простір;

Операційна ціль 2.3. Збереження та примноження українського культурного надбання.

Завдання:

- перегляд процедур надання статусу національного культурного надбання;

- оцифрування об’єктів документальної спадщини та збереження їх цифрових копій;

- створення умов для фізичного збереження цінних та рідкісних об’єктів документальної спадщини;

- стимулювання використання 3D-технологій, лазерного сканування, штучного інтелекту та хмарних сервісів для оцифрування та збереження культурної спадщини;

- створення і впровадження інформаційно-комунікаційної системи "Цифрова книжкова ідентифікація";

- оцифрування нотної спадщини українських композиторів; інтеграція знань про локальну, регіональну та національну спадщину

- в шкільні програми з забезпеченням їх практичного застосування; підтримка досліджень для переосмислення та примноження знання

- про українське культурне надбання і культурну спадщину, в тому числі для міжнародних дослідників.

Операційна ціль 2.4. Збереження музейних предметів.

Завдання:

- створення і забезпечення функціонування закладами культури захищених і спеціально обладнаних сховищ для зберігання музейних предметів (депозитарій музейних предметів);

- вдосконалення нормативної бази щодо забезпечення процесу евакуації музейних колекцій в разі безпекової загрози;

- створення умов для забезпечення вчасної евакуації культурних цінностей;

- запровадження тренінгів з реагування на надзвичайні ситуації та створення інфраструктури такого реагування;

- створення умов для поповнення музейних колекцій.

Операційна ціль 2.5. Розвиток реставраційної галузі.

Завдання:

- оновлення освітніх програм підготовки реставраторів і консерваторів, їх синхронізація з європейськими програма;

- реалізація закладами вищої та фахової передвищої освіти програм підготовки фахівців з реставрації, консервації та пам’яткоохоронної діяльності;

- створення умов для стимулювання зарубіжного стажування українських реставраторів;

- перегляд і актуалізація примірних штатних розписів музеїв; сертифікація  архітекторів,  які  долучені  до  реставрації,  будь-яких

- робіт на обʼєктах спадщини і нормування цін на реставрацію;

- перегляд ролі і завдань Національного науково-дослідного реставраційного центру України;

- створення умов для відкриття ринку реставраційних послуг.

Операційна ціль 2.6. Пошук та повернення культурних цінностей.

Завдання:

- забезпечення синхронізації українського законодавства щодо переміщення культурних цінностей з європейським законодавством;

- вивчення складних, але успішних світових кейсів повернення культурних цінностей задля результативного відстоювання українських національних інтересів;

- створення умов для підготовки відповідних фахівців-юристів.

Стратегічна ціль 3. Згуртування громад через культуру.

Операційна ціль 3.1. Створення спроможної системи управління в сфері культури.

Завдання: 

- розроблення та затвердження кваліфікаційних вимог для управлінців у сфері культури місцевого рівня;

- запровадження обов’язкового підвищення кваліфікації для керівників у сфері культури на місцевому рівні;

- запровадження системи тренінгів і короткострокових програм для управлінців сфери культури органів місцевого самоврядування територіальних громад;

- розроблення професійних стандартів керівників мистецьких шкіл та мистецьких ліцеїв;

- запровадження обов'язкового підвищення кваліфікації керівників закладів культури;

- запровадження Школи молодого фахівця сфери культури для територіальних громад;

- створення системи управління сферою, в основі якої діятимуть органи охорони культурної спадщини у місцевих громадах (моніторинг та оперативне реагування) та спеціалізовані профільні кластери наукових і професійних асоціацій, які забезпечуватимуть процес дослідження і збереження пам’яток за рахунок міжнародних програм підтримки у сфері культури;

- створення цифрових механізмів накопичення та обміну статистичними даними між інституціями культури та органами управління; розробка електронних систем для оптимізації ведення операційного управління та прийняття управлінських рішень, основаних на даних.

Операційна ціль 3.2. Забезпечення населення якісним і доступними культурними послугами в громадах.

Завдання: 

- перегляд та оптимізація мережі закладів культури;

- підтримка створення сучасних багатофункціональних закладів культури як просторів для згуртування спільнот;

- створення умов для забезпечення населення базовим набором культурних послуг;

- створення умов для оновлення матеріально-технічної бази закладів культури в громадах;

- перегляд та актуалізація стандартів і нормативів у сфері культури; забезпечення можливостей розширення переліків надання культурних

- послуг, зокрема платних, відповідно запиту різних цільових аудиторій і потреб громади з урахуванням інтересів ветеранів, ВПО, молоді, осіб похилого віку тощо;

- забезпечення доступу до початкової та профільної мистецької освіти; підсилення спроможності закладів культури шляхом забезпечення доступу до цифрових послуг (у тому числі адміністративних послуг) у сфері культури, що надаються на основі інформаційно-комунікаційних і цифрових технологій;

- розробка інтерактивних цифрових  продуктів для популяризації української культури та отримання культурних послуг онлайн.

Операційна ціль 3.3. Локальна ідентичність як фундамент згуртування громади та інтеграції культурного розмаїття.

Завдання: 

- дослідження та стимулювання використання локальних особливостей, традицій, нематеріальної культурної спадщини для розвитку громад;

- створення умов для меморіалізація та підтримки політики пам'яті на рівні громад;

- стимулювання реалізації монетизаційного потенціалу креативних індустрій та культурної спадщини громад;

- створення умов для мережування представників експертного фахового середовища та масової локальної культури задля її популяризації і зміцнення спроможність до виходу на нові рівні, ринки, аудиторії.

Операційна ціль 3.4. Підвищення спроможності локальних операторів культури для роботи з різними цільовими аудиторіями в громадах.

Завдання: 

- запровадження тренінгових програм для надання фасилітаційних навичок працівникам закладів культури на місцевому рівні;

- розроблення методичних рекомендацій для роботи різних закладів культури з різними цільовими аудиторіями з урахуванням їх потреб і цінностей;

- запровадження програм менторства, підтримки та обмінів між спеціалістами та громадами, що сприятиме порозумінню між спільнотами, співпраці громад та консолідації суспільства.

Операційна ціль 3.5. Сприяння зміцненню довіри та інтеграції громад деокупованих територій у національний культурний простір.

Завдання: 

- створення умов для ефективного і вчасного відновлення української системи культури та реінтеграції жителів до українського культурного простору на територіях, які зазнали тимчасової окупації внаслідок збройної агресії проти України; розроблення відповідних алгоритмів, інструкцій, рекомендацій;

- запровадження програм менторства та партнерства між деокупованими громадами та громадами тилових регіонів України;

- створення платформ для діалогу, обміну досвідом та ідеями між громадами різних регіонів України;

- організація мобільних культурних проектів для доступності на деокупованих територіях.

Операційна ціль 3.6. Забезпечення інклюзивності та безбар'єрності культури для всіх верств населення.

Завдання: 

- впровадження безбар'єрних  рішень для  просторів різних закладів культури;

- створення цифрових платформ для доступу до культурного контенту в різних регіонах, зокрема на деокупованих територіях;

- підтримка мобільних культурних ініціатив для віддалених і малозабезпечених громад;

- запровадження інклюзивних підходів у розробці та реалізації культурних продуктів.

Стратегічна ціль 4. Відновлення та модернізація інституцій та інфраструктури сфери культури.

Операційна ціль 4.1. Створення можливості лібералізації умов роботи організацій сфери культури державної та комунальної форми власності.

Завдання:

- розроблення концепції зміни умов організації роботи та функціонування закладів культури для підсилення їх інституційної спроможності, автономності, децентралізації;

- створення умов для мінімізації ризику втрати доступу закладами культури до систем електропостачання, водопостачання, теплопостачання.

- реалізація експериментальних проектів щодо варіантів зміни організаційно-правових форм закладів культури;

- оновлення нормативно-правової бази за результатами реалізації експериментальних проектів.

Операційна ціль 4.2. Здійснення реформи системи фінансування забезпечення населення культурними послугами.

Завдання: 

- оновлення системи оплати праці працівників сфери культури;

- створення українського фонду реставрації об’єктів культурної спадщини;

- впровадження проектного підходу для формування конкурентних ринків культурних послуг;

- запровадження механізму державно-приватного партнерства для реалізації інвестиційних проектів у сфері культури;

- встановлення законодавчих основ для розвитку меценатства у сфері культури.

Операційна ціль 4.3. Створення мережевого Музею сучасного мистецтва.

Завдання:

- розроблення моделі децентралізованого мережевого музею, що включає локальні, регіональні, національні та міжнародні компоненти;

- формування методології співпраці між регіональними мистецькими спільнотами;

- формування національної колекції;

- інтеграція колекції у міжнародний культурний обмін через виставкові проєкти;

- забезпечення сучасної цифрової інфраструктури для об’єднання регіональних ініціатив у єдину мережу;

- проведення тренінгів та воркшопів для місцевих культурних працівників;

- залучення локальних громад до створення експозицій та активностей у межах музею;

- розробка програм для підвищення обізнаності суспільства про сучасне мистецтво та його значення для формування культурної спадщини;

- проведення дискусійних платформ і форумів для розуміння суспільних процесів через мистецьку призму;

- забезпечення паритетного представлення українських митців на міжнародній арені;

- включення музею в систему креативних індустрій для створення символічної та економічної цінності мистецьких продуктів.

Стратегічна ціль 5. Інтеграція української культури як активного учасника і рівноправного партнера глобальних культурних процесів.

Операційна ціль 5.1. Розвиток двостороннього культурного діалогу і співпраці між Україною та світом.

Завдання:

- формування довготривалих професійних зав'язків та культурної кооперації з культурними інституціями країн-партнерів;

- запровадження і підтримка програм мобільності та обміну досвідом.

Операційна ціль 5.2. Стимулювання виходу українських креативних індустрій на міжнародні ринки.

Завдання:

- запровадження інформаційних кампаній та тренінгових програм; запровадження програм стимулювання монетизації потенціалу культурних та креативних ідей, створення креативних інкубаторів;

- запровадження грантових програм з орієнтуванням на експорт українського креативного продукту.

Операційна ціль 5.3. Презентація української культури на ключових світових культурних подіях.

Завдання:

- організація національних стендів на міжнародних мистецьких ярмарках;

- представлення українських митців на провідних кінофестивалях; участь українських письменників, перекладачів та видавництв у літературних фестивалях;

- забезпечення грантів для митців, колективів та організацій на участь у міжнародних фестивалях і форумах;

- співфінансування культурних проектів, які спрямовані на промоцію української культури за кордоном;

- створення логістичної підтримки для транспортування експонатів, сценічного обладнання тощо;

- залучення медіа до висвітлення українських проектів у міжнародному інформаційному просторі;

- формування репертуарів для показу на міжнародних театральних і музичних фестивалях, підтримка гастрольної діяльності.

Очікувані результати

Збереження культурної спадщини України та національної пам’яті українського народу визнані складовими національної безпеки держави.

Зростання рівня культурної компетенції і культурних практик українців.

Суспільство не обмежується сприйняттям культури винятково як сфери чогось декоративного і розважального. Натомість, культура слугує мостом між минулим і майбутнім, що дає можливість зберігати та трансформувати національні традиції у відповідності до сучасних викликів та глобальних процесів.

Українські культурні та креативні продукти вирізняються високим рівнем виконання та/або виробництва, поціновуються в Україні та за її межами, мають високий експортний потенціал.

Сформовано цілісну систему управління культурною спадщиною.

Встановлено загальнодержавні пріоритети з метою:

- позиціонування  об’єктів і елементів матеріальної та нематеріальної Культурної спадщини України, як невід’ємної частини всесвітньої культурної спадщини;

- проведення цифровізації процесів, пов’язаних з управлінням культурною спадщиною;

- забезпечення розвитку освітніх та навчальних програм пов’язаних із підготовкою та перекваліфікацією фахівців у сфері культурної спадщини;

Розроблено ефективні механізми підтримки різних секторів сфери культури та креативних індустрій.

Підвищено рівень доступності громадян до культурних послуг та просторів, що сприяє їх залученню до культурного життя.

Підвищено інституційну спроможність закладів культури. Україна інтегрована в європейський культурний ландшафт.

Фінансові ресурси для реалізації Стратегії

Джерелами фінансування реалізації цієї Стратегії є кошти державного та місцевих бюджетів, міжнародна технічна (?) допомога, інші джерела, не заборонені законодавством.

Обсяг фінансування визначається щороку під час складання проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік з урахуванням реальних можливостей бюджету в межах видатків на культуру.

Етапи реалізації Стратегії

Реалізація цієї стратегії здійснюється двома етапами:

- перший етап – протягом 2025-2027 років;

- другий етап – протягом 2028-2030 років.

На кожному етапі передбачається розроблення та виконання плану заходів на відповідний період, програм і проектів регіонального розвитку, в рамках яких будуть конкретизовані пріоритетні завдання кожної стратегічної цілі.

Моніторинг та оцінка результативності реалізації Стратегії

Основними завданнями під час проведення моніторингу та оцінки результативності реалізації цієї Стратегії та операційних планів її реалізації є визначення повноти їх виконання, впровадження нових моделей діяльності у сфері культури, оцінювання рівня виконання заходів, показників досягнення цілей, рівня цільових індикаторів.

Проведення моніторингу та оцінки результативності реалізації цієї Стратегії та операційних планів її реалізації здійснюється МКСК на основі звітів органів, відповідальних за реалізацію цієї Стратегії.

Процес моніторингу та оцінки сприятиме забезпеченню здійснення заходів цієї Стратегії,  досягнення  основної мети шляхом реалізації операційних та стратегічних цілей і бачення цієї Стратегії.

МКСК координує дії з розроблення та виконання операційних планів реалізації цієї Стратегії:

- проводить моніторинг та оцінку результативності реалізації цієї Стратегії;

- оприлюднює результати операційних планів реалізації цієї Стратегії, готує і оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті узагальнений звіт про виконання операційних планів реалізації цієї Стратегії на відповідний період.

Моніторинг реалізації цієї Стратегії проводиться постійно, звіти про його результати публікуються щороку. У річних звітах наводяться висновки щодо здійснення заходів, передбачених операційним планом реалізації цієї Стратегії на відповідний період, а також у разі потреби пропозиції щодо його коригування.

Поточна оцінка результатів реалізації цієї Стратегії проводиться МКСК щороку і оприлюднюється не пізніше 1 квітня наступного року.

Узагальнена оцінка результативності реалізації цієї Стратегії проводиться МКСК після закінчення кожного етапу її реалізації та завершення виконання операційного плану реалізації Стратегії та оприлюднюється не пізніше ніж через шість місяців після завершення кожного етапу її реалізації разом з відповідним звітом.

Звіти щодо оцінки результативності реалізації цієї Стратегії оприлюднюються на офіційному веб-сайті МКСК.

Не все знают, что МКСК – Министерство культуры и стратегических коммуникаций Украины. Нужно это в тексте указывать.